Мінімальна мозкова дисфункція

Дана стаття розкриває поняття синдрому мінімальної мозкової дисфункції у дитини та висвітлює основні аспекти застосовані спеціалістами задля лікування даного синдрому. 

Синдром мінімальної мозкової дисфункції

Мінімальна мозкова дисфункція – це синдром, який характеризується недеференційованістью ряду неврологічних симптомів та розладів, які можуть проявитись у вигляді порушень фізичного, психологічного, когнітивного та поведінкового характерів. Даний синдром відноситься до одного с найбільш розповсюджених розладів, які можна зустріти у дітей.  За статистичними даними 2017 року, загальна кількість дітей, дошкільного та молодшого шкільного віку, які страждають на синдром мінімальної мозкової дисфункції становить 25%. Деякі прояви синдрому дуже схожі на прояви затримки психічного розвитку, проте мають іншу структуру порушення. Серед найбільш розповсюджених проявів мінімальної мозкової дисфункції зустрічаються: швидка втомлюваність, відставання у розвитку (може виникати, як відставання у розвитку психічних функцій так і фізичного розвитку загалом, що характеризуватиметься низькою масою тіла та зниженим темпом зросту), гіперзбудливість, порушення концентрації уваги, розлади комунікативної діяльності, поведінкові розлади, затримка темпу мислення.

Етіологія та патогенез синдрому мінімальної мозкової дисфункції

Зазвичай причини появи ММД впливають на розвиток дитини, ще у період вагітності жінки, тому у більшості випадків синдром є вродженим. З’явитись ММД може через несприятливий вплив наступних факторів: тяжкий перебіг вагітності - загроза втрати дитини, шкідливий вплив на організм вагітної жінки інфекційних захворювань, радіації, вірусів, мікробів, хімічних та токсичних речовин. Також ММД може виникнути через передчасні роди, гіпоксію плоду. Проте, у деяких випадках синдром ММД може виникнути і після народження. Такому явищу можуть сприяти часті інфекційні хвороби малюка, погані соціальні умови проживання, які не дозволяють задовольнити базові життєві потреби дитини (періодична відсутність їжі, відсутність гігієни, нехтування емоційними потягами дитини). Також появу синдрому ММД провокують ускладнення після захворювань, отруєння, механічні ушкодження головного мозку, несприятливі екологічні умови.  

Синдром мінімальної мозкової дисфункції передбачає затримку розвитку, проте, варто зазначити, що у дітей з синдром ММД інтелект знаходиться у межах норми, проте деякі процеси, протікають повільніше. Найчастіше, синдром ММД може проявлятись паралельно з критичними періодами мовленнєвого розвитку, тому у дітей виникає затримка розвитку мовлення.

Мінімальна мозкова дисфункція у дітей – лікування

Лікування мінімальної мозкової дисфункції засноване на комплексному підході. Тому діти які страждають даним синдромом повинні знаходитися під наглядом невропатолога та постійно відвідувати лікувальні заходи. Окрім лікувальних заходів дитині рекомендується ходити на заняття з лікувальної фізкультури в цілях розвитку моторики, як дрібної , так і загальної.  Дуже важливе місце займає взаємодія між батьками та дитиною та між вихователями та лікарем. Для того аби подолати всі проблеми пов'язані із поведінкою дитини лікарі, вчителі та батьки повинні узгоджено працювати та застосовувати комплексний підхід до лікування. Дуже важливо пам'ятати, що діти які страждають на синдром мінімальної мозкової дисфункції постійно потребують спокою та рівномірної гармонійної обстановка в домашніх умовах, позитивні відносини у домашніх умовах та у дитячому садку, фізичні вправи та стабільний психологічний стан дитини сприятиме покращенню її поведінки та стану загалом. Фізичні покарання дитини та психологічний тиск недопустимі, оскільки, це лише буде загострювати прояви синдрому.  У шкільному віці діти потребують уваги та допомоги зі сторони батьків оскільки саме в цей період  може з'явитися феномен шкільної неуспішності. Саме через те що дитина не буде встигати засвоювати потрібну інформацію та відтворювати її,  батьківська підтримка дуже потрібна дитині у період відвідання молодшої школи. Коли дитина з мінімальною мозковою дисфункцією  йде до школи на перший план виходять труднощі пов'язані з недостатністю розвитку дрібної моторики, оскільки дитині важко навчитись писати. Проте варто пам'ятати, що мінімальна мозкова дисфункція не є перешкодою для навчання дитини у школі, а надалі й у вищому навчальному закладі. Дитини потребує супроводу зі сторони психолога та нагляду лікарів. Проте варто зазначити, що позитивні зміни в розвитку дитини відбувається.  У більшості дітей, які страждають на синдром мінімальної мозкової дисфункції  вже  у 5-7 класі мозкова діяльність повністю нормалізувався.  Однак при дуже різких змінах у навчальному навантажені або після тяжких захворювань  деякі симптоми ММД можуть знову проявлятися.  Зазвичай це може виражатись, як підвищена стомленість, повільніший розвиток пам'яті, уваги і самосвідомості. Симптоми можуть проявлятися у дітей і в подальшому, тобто у дітей у старших класах навіть тоді коли неврологічні обстеження будуть вказувати на повне одужання.

Діагностика мінімальної мозкової дисфункції має декілька основних факторі,  перш за все, це прояв симптомів у віці молодше семи років, крім того, аби поставити цей діагноз симптоми повинні проявлятись протягом шести місяців і не менше,  крім того симптоми повинні проявлятися у двох соціальних сферах, наприклад, в дитячому садочку і вдома.  Також у психологічній літературі описані два найбільш типових форми ММД. У першому випадку мінімальна мозкова дисфункція супроводжується астенією, у другому випадку супроводжується гіперактивністю.  Гіперактивність проявляється значно частіше. саме тому варто зазначити, що до мінімальної мозкової дисфункції відноситься синдром дефіциту уваги та гіперактивності, як одна із форм даного синдрому.

Також варто зазначити, що лікування залежить від ступеня прояву неврологічних симптомів. Таким чином корекція та лікування самого захворювання залежить від ступеня вираженості хвороби.  Потрібно розуміти, що у деяких випадках лікарі радять вдаватись і до медикаментозної терапії ММД. Іноді, прояви симптоматики ММД можуть призводити, до того, що  дитина може втрачати концентрацію увагу і до кінця навчального дня не сконцентруватись на жодному занятті. Таким дітям рекомендується приймати ліки дитині які стимулюють активність нервової системи, а також збагачені вітаміном В.  Усі ліки повинен рекомендувати та назначати лікар невропатолог разом із психологом повідомляючи другого про можливі побічні ефекти лікування.

Список використаної літератури

  1. Гасанов Р.Ф. Формирование представления о синдроме дефицита внимания у детей. СПб: Изд. Центр СПб НИПНИ им. В.М. Бехтерева, 2009.
  2. Лебединский В.В. Нарушения психического развития в детском возрасте. М.: Академия, 2004.
  3. Чутко Л.С. Гиперактивный ребенок// Педиатрия для родителей. — СПб: Терра Медика, 2006.
Якщо у Вас є питання

Пишіть і ми з радістю вам допоможемо!